обрання запобіжного заходу

Слідчий суддя вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу повинна перевірити законність затримання та обґрунтованість підозри. Відповідно до п.4 ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікань встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Відповідно до ст.206 КПК України на слідчого суддю покладений обов'язок – перевірити законність затримання.

Також, на це звертає увагу у ЄСПЛ у Рішенні по справі « Харченко проти України» від 10.02.2011 року, де повторює, що п.4 ст. 5 Конвенції передбачає право заарештованих або затриманих осіб на судовий контроль щодо матеріально-правових і процесуальних підстав позбавлення їх волі, що, з погляду Конвенції, є найважливішими умовами забезпечення «законності». Це означає, що суд відповідної юрисдикції має перевірити не тільки питання дотримання процесуальних вимог національного законодавства, але й обґрунтованість підозри, яка послужила підставою для затримання, і законність мети, з якою застосовувались затримання та подальше тримання під вартою, однак судом проігноровано доводи захисту щодо незаконного затримання та необґрунтованості підозри, та, не з'ясувавши всіх обставин, обрано підозрюваному винятковий запобіжний захід – тримання під вартою.

У відповідності до ст.. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою .

В справі Амур проти Франції (1996 рік) Європейський суд з прав людини відмітив, що позбавлення волі може визначатися не лише фізичною неможливістю залишити певну територію, але і психологічною неможливістю це зробити.